Open Access

Theodor W. Adorno, Vitaliy Mykolayovych Bryzhnik

• Свою роботу «Актуальність філософії» молодий філософ-неомарксист Теодор Адорно прочитав улітку 1931 року як лекцію, вступаючи на посаду приват-доцента Франкфуртського університету імені Йогана Вольфґанґа Ґете. У цій лекції Т. Адорно критично проаналізував філософію позитивізму, неокантіанство, філософію життя та феноменологічне вчення Едмунда Гуссерля, ідейно впливових течій і шкіл німецької філософії, що мали статус панівного теоретичного знання в суспільстві. Також Т. Адорно здійснив неомарксистську критику онтологічних проєктів таких німецьких філософів, як Макс Шелер та Мартін Гайдеґґер, які зазнали ідейного впливу Гуссерлевого вчення. На переконання Т. Адорно, ці онтологічні проекти через первинну присутність у них ірраціоналістичних елементів існування людини формують таку манеру суб’єктивного мислення, що не спроможне дієво поєднати його суб’єкта із зовнішньою дійсністю. Іншим об’єктом критики Т. Адорно була філософія Віденського гуртка, яка, на його переконання, хоча й переймалася розглядом людини як суб’єкта емпіричного пізнання, однак не зауважила дійсну суть його існування як історичної істоти. Неомарксист Т. Адорно запропонував убачати спільний сцієнтизм феноменології, філософії емпіріокритицизму та Віденського гуртка такою теоретичною тенденцією, котра неспроможна надавати аподиктичні відповіді на основні, сутнісні питання людського буття як історично плинного. Тим самим ця теорія доводить свою ідейну недосконалість, а також й історичну неактуальність. Виходячи зі своєї критики цієї філософії, Т. Адорно запропонував власне, неомарксистське бачення філософії, котра мусить замінити попередню філософію як панівну в суспільстві. Ця нова, матеріалістична теорія, що перебуває в буттєвому діалектичному зв’язку із соціальною практикою, має сприяти самостійному тлумаченню суб’єктом буттєвих сенсів та історичних картин, що формує за допомогою понять його розуміння соціальної дійсності як історичної, і водночас вона мусить ідейно скасовувати претензії будь-якої філософії на статус офіційної теорії. У цій лекції Т. Адорно також представив ідейний задум свого вчення про людське буття, суть якого у зміненому вигляді він пізніше експлікував у «Негативній діалектиці» (1966), своєму головному філософському творі.
• A young philosopher neo-marxist Theodor Adorno read his work «Actuality of Philosophy» in the summer of 1931 as a іnaugural lecture of privatdozent of the Goethe University of Frankfurt am Main. In this lecture young Adorno critically analyzed to the philosophy of positivism, neo-kantianism, the philosophy of life and the phenomenological learning of Edmund Husserl, theoretically influential currents and schools of German philosophy, which had the status of dominant theoretical knowledge in society. Adorno also carried out the neo-marxist critique of the ontological projects of such German philosophers as Max Scheler and Martin Heidegger, who were subjected to the theoretically influence of the Husserl’s learning. According to Adorno these ontological projects through the primary presence in itself an irrational elements of human existence, form the kind of subjective thinking that can not effectively combine its subject with external reality. Another object of Adorno's critique was the philosophy of the Vienna Circle, which, in his conviction, although he was concerned with the consideration of man as the subject of empirical knowledge, but she did not notice the true essence of his existence as a historical creature. Neo-marxist Adorno proposed to see the joint scientism of phenomenology, the philosophy of empirio criticism and the Vienna circle such a theoretical tendency that could not provide apodictic answers to the basic and substantive questions of human existence as historically fluid. So this theory proves its ideological imperfection and historical untopicality. After this critique, Adorno proposed his neo-marxist vision of a theory that should replace the previous theory as dominant in society. This new materialist philosophy has a being-dialectic relationship with social practice and should facilitate to independent interpretation by the subject to being senses and historical images. This philosophy forms with the help of concepts the understanding of social reality as a historical and to abolish the claims of any philosophy to the status of official theory. In this lecture Adorno also presented the ideological conception of his learning of human being, whose essence in a modified form was later explored in the Negative Dialectics (1966), in his main philosophical work.
• Свою работу «Актуальность философии» молодой філософ-неомарксист Теодор Адорно прочитал летом 1931 года как лекцию, вступая в должность приват-доцента Франкфуртского университета имени Й. В. Гете. В этой лекции Т. Адорно проанализировал философию позитивизма, неокантианство, философию жизни и феноменолгическое учение Эдмунда Гуссерля, идейно влиятельных течений и школ немецкой философии, которые имели статус господствующего теоретического знания в обществе. Кроме того Адорно осуществил неомарксистскую критику онтологических проектов таких немецких философов, как Макс Шелер и Мартин Хайдеггер, на которых идейно повлияло учение Эдмунда Гуссерля. По мнению Т. Адорно, эти онтологические проекты через первичное присутствие в них иррационалистических элементов существования человека формируют такую манеру субъективного мышления, которое не способно действенно соединить его субъекта с внешней действительностью. Другим объектом критики Т. Адорно была философия Венского кружка, которая по его убеждению хотя рассматривала человека как субъекта эмпирического познания, однако не обратила внимание на действительную суть его существования как исторического существа. Неомарксист Т. Адорно предложил рассматривать общий сциентизм феноменологии, философии эмпириокритицизма и Венского кружка такой теоретической тенденцией, которая не может давать аподиктические ответы на основные, сущностные вопросы человеческого бытия как исторически текущего. Тем самым эта теория доказывает своё идейное несовершенство, а также и историческую неактуальность. Исходя из своей критики этой философии, Т. Адорно предложил собственное неомарксистское видение философии, що должно заменить предыдущую философию как господствующую в обществе. Эта новая, материалистическая теория, которая находится в бытийной диалектической связи с социальной практикой, должна способствовать самостоятельному толкованию субъектом бытийных смыслов и исторических картин, формируя с помощью понятий его понимание социальной действительности как исторической, и одновременно должна идейно отменять претензии любой философии на статус официальной теории. В этой лекции Т. Адорно также представил идейный замысел своего учения о человеческом бытии, суть которого в изменении виде он позже эксплицировал в «Негативной диалектике» (1966), в своем главном философском произведении.