Refine
Document Type
- Article (2)
- Conference Proceeding (1)
Has Fulltext
- yes (3) (remove)
Is part of the Bibliography
- no (3)
Keywords
- experience (3) (remove)
Institute
Partiendo de la recurrencia del motivo de la pobreza de la experiencia en el marco de la Teoría crítica y su entorno más afín, nos proponemos tematizar la equivocidad que presenta el mismo mediante la delimitación de sus diferentes sentidos en Adorno, Horkheimer y Benjamin. Ello nos permitirá dejar esbozadas las líneas generales de una problemática que, a nuestro entender, es producto de cierta complementariedad pero a la vez tensión entre dichos sentidos.
The role of experts grows in the present and that is, in part, justifiable: as complexity rises, the ones who deliberate feel the need of the help of those who have know-how in specific fields. The question that must be asked revolves around the type of expectations developed in modern societies regarding what experts can do. Though specialization is not a peculiarity of our time (the process can be observed since human beings became sedentary); it has presently gained specific characteristics. Two aspects of modern life are particularly significant on that matter: (i.) the fact that the economic system is based on excitation of new needs (and no longer on the demand for satisfaction of needs); (ii.) the growing pursuit for total administration of conflicts. These factors are constitutive of what Gadamer sees as a great threat to our civilization: the excessive emphasis given in our time to the human ability to adapt. A specific ability is demanded from individuals: the capability of making an apparatus functions properly. Less resistance and more adaptability is requested, and because of that, autonomous thought - that is, not determined by the function it has in a system – is devalued. The threat we currently face is that the abilities of a good technocrat become the only qualities demanded from those who are responsible for practical decisions (especially in politics and law). Teleological reason, that guides the activity of specialists (and requires know-how in a specific area and consists in choosing means to reach a previously established goal), should not substitute practical reason, as the former requires adaptability to experience (not to a plan that was previously established) and is grounded on solidarity. In order to discuss the limits of the activity of specialists, the paper looks back to phrónesis and the way ancient Greeks set boundaries - this exercise should help raising new questions revolving the matter.
Ця розмова соціяльного філософа Теодора Адорно, представника критичної теорії суспільства, з Гельмутом Бекером, політичним публіцистом і теоретиком освіти, відбулася 1966 року й була опублікована у збірці філософського-освітніх робіт Теодора Адорно, що мала назву «Виховання до повноліття». У цій розмові Адорно та Бекер критично розглянули множину аспектів тодішньої західнонімецької освіти, яка, на їхнє переконання, не виконувала власне основне завдання – своєю роботою вона не сприяла представникам західнонімецького юнацтва стати соціяльно активними людьми. За Адорно та Бекером, тодішня освіта не виховувала їх як членів демократичного суспільства, як людей, котрі мусять самостійно застосовувати власний розум у суспільстві, демократичні зміни в якому повинні мати сталий характер. Розмірковуючи про мету правильного виховання, ці німецькі інтелектуали визначили суть демократії втіленням такого політичного врядування, котре вимагає активного застосування свого розуму будь-яким членом суспільства. Таким чином, свідомість окремої людини, активізована виховним впливом на себе освіти, що розуміє правильну мету своєї роботи, здатна протистояти впливу на себе соціяльної ідеології конформістського суспільства, реальність якого має виразні ознаки культурної стаґнації. Таку людину Адорно та Бекер погодилися називали повнолітньою людиною. Однак, на їхню думку, освіта, що тримається традиційних засад виховання зумовлює формування такої раціональної адаптації людини до соціяльного світу, що лише збільшує міру її конформізму. Також вони назвали наслідком впливу цієї соціяльної ідеології на свідомість людини її нездатність триматися досвіду, отриманого нею в суспільстві, що її уречевлює. Тому ці німецькі інтелектуали звернули свою увагу на явище первинного, дошкільного виховання дитини, зауважили також й особливости періоду статевого дозрівання, запропонувавши розуміти їх можливими чинниками успішного подолання засобів традиційного виховання. Адорно та Бекер вважали, що нова освіта, здійснюючи оновлене виховання, мусить дієво застосовувати у своєму процесі спонтанність особистого мислення людини. Водночас ця єдність освіти та виховання, дієво уможливлюючи процес індивідуації окремої людини, руйнуватиме ідеологічну тенденцію збереження у вихованні принципу антиіндивідуалізму. Останнє відбуватиметься завдяки активній участи нового індивідуума, людини, яка здатна чинити свідомий опір будь-яким ідеологічним впливам на колективну свідомість суспільства.